Ми продовжуємо розповідати вам історії про незламність жіночого духу та віру у власні сили попри складні життєві обставини. Власним досвідом переселенки ділилися на Woman`s Talks 17 лютого. На черзі – розповідь донеччанки Анни Шуліки.
Ужгород Анна обрала випадково. Коли почалася війна, вона з сім’єю поїхали до Києва. Згодом чоловіку запропонували хорошу роботу в Ужгороді. Так до найзахіднішої області вони переїхали в грудні 2015 року.
«Із найбільшою дискримінацією ми стикнулись у Києві, зокрема, під час пошуків квартири. Але в Ужгороді таких моментів не було. Пригадується лише неприємна ситуація з вихователькою в дитсадку, син якої пішов на війну. Та жінка почала перевіряти мою дитину, водила до психолога. Мабуть, її не залишало байдужою, що ми тут перебуваємо в безпеці, а син ризикує життям», – розповідає Анна.
2 роки тому жінка їздила на Донбас з дітьми, бо тоді в неї був дуже невизначений період: залишатися чи повертатися. Анна пригадує, що поїздка залишила неоднозначні емоції:
«Це дуже важко і дивно, якщо ти звичну коротку дорогу проїжджаєш значно довше через блокпости. Місто зовсім інше, для мене Донецьк виявився чужим».
Із дітьми про війну Анна практично не розмовляє – так вона вирішила після одного випадку.
«Трапилося це ще в Донецьку, гостювали в батьків. Раптом розпочалась активна фаза обстрілів. Моя мама дуже розхвилювалась, посеред ночі ми бігли до підвалу, переживали. Я дивлюсь, а дитина спить. Навколо була метушня, а вона… Спала. Тоді я зрозуміла, що не слід акцентувати увагу на війні».
Сьогодні Анна сумнівається, що колись повернеться в Донецьк. Переконана: все залежить від того, чи будуть тут задовольнятися базові потреби: житло, робота, безпека.
Ольга Богославська