51-річний Роберт (позивний Робі) із закарпатського м.Виноградів – етнічний німець. Свого часу він був у Німеччині на заробітках, потім якийсь час працював дома – займався ковальством та зварюванням. А в перші дні повномасштабки добровільно пішов у військкомат і потрапив у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду.
– Чому пішов? – повторює Роберт питання. – А як було не піти? У 2014-му воювали мої друзі, а я ні, то тепер моя черга…
Роберт потрапив у мотопіхотний батальйон і з початку війни освоїв багато військових спеціальностей – крім стрілецької зброї вміє працювати з протитанковими ракетними комплексами Джавелін та Енлав, був навідником кулемета на М-113 (американський гусеничний бронетранспортер), а останнім часом працює з МК-19 (американський станковий автоматичний гранатомет). Він дуже часто на передовій, під час боїв отримав кілька поранень і контузій.
– Одного разу осколок від 120-ї міни влетів під лопатку, іншого разу – осколок від вога (граната з підствольного або автоматичного гранатомета) в ногу. Я сам його виколупав, а потім п’ятьма пострілами з РПГ вибив росіян із позиції. Якось ми вивозили одразу 12-х поранених на М-113. Росіяни засікли нас і вдарили з протитанкової керованої ракети, яка пролетіла за 4 метри від бронетранспортера. Пощастило…
Нещодавно мотопіхотний підрозділ повернувся з Донеччини, де тримав важку оборону. Роберт-старший неодноразово відзначився в боях. Ось один із бойових епізодів:
– Росіяни пішли на наші позиції штурмом. Попереду танк, позаду дві «бехи», далі, за посадкою – ще якась техніка плюс піхота. Танк розгорнув мінні трали й відкидав протитанкові міни вбік, він зумів підібратися дуже близько – метрів на 50, коли нарешті одна з мін вибухнула й пошкодила гусянку. Екіпаж вискочив і спробував сховатися за танком, я розстрілював його з МК-19 чергами. Позаду, метрів за 100 російські БТРи почали висаджувати піхоту, і я переніс вогонь на них. Дуже швидко довелося міняти бойову позицію (нас засікли, поряд почало прилітати) і продовжувати вести вогонь і по танку, й по піхоті. Усе відбувалося в постійному русі й хаосі – відстріляєш із гранатомета стрічку, хапаєш його на плечі, відходиш на іншу позицію, перезаряджаєш і знову вогонь чергами. Не можна було зупинятися, щоб не допустити ворожу піхоту впритул. Про прицілювання навіть не йшлося, настільки вони близько були. Я в тому бою вистріляв усі 15 коробів із гранатами. Потім ротний питав – хто стріляв із кулемета розривними кулями? А то був мій автоматичний гранатомет. В якийсь момент збоку підлетіла російська «беха» й відкрила вогонь із кулемета, вона була дуже близько, метрів за 30. Я шмальнув у неї з «мухи» (реактивна протитанкова граната). Граната вдарила збоку, але не вибухнула – була бракована. Однак екіпаж усе зрозумів правильно – рвонув з місця і втік…
У тому бою росіяни зазнали великих втрат у техніці й живій силі. Нашому підрозділу довелося відійти, оскільки ворог мав надто велику перевагу, однак жоден боєць не загинув…
Дома, на Закарпатті, Роберта чекає велика родина – у нього п’ятеро дітей від двох шлюбів (молодшому сину 17 років) і п’ятеро внуків! Усі живуть в Україні. Один із синів також пішов у ЗСУ й воює в тій же 128 ОГШБр, що й батько, але в іншому підрозділі, працює з дронами. Між іншим, його теж звати Роберт ( https://www.facebook.com/photo/?fbid=558638687055129&set=a.142875325298136).
– Я був проти того, щоб син ішов у ЗСУ, не радив йому – хто хоче, щоб його дитина воювала? Але він дорослий, 27 років, сам вирішив. Повернувся з-за кордону, де був на заробітках, і пішов у військкомат. Якщо чесно, те що син тут, трохи заважає, тому що постійно переживаєш, відволікаєшся. Я ж знаю, що Роберт теж на бойових позиціях, хоча він і не зізнається. Ми постійно на зв’язку, правда, бачимося дуже рідко… За кого я воюю? В першу чергу за свою сім’ю, своїх рідних…