Дедалі більше людей в Україні та світі розуміє, що ключ до завершення війни потрібно шукати там, де був ключ до її початку, – у кремлі.
Навіть найбільша військова перемога Збройних сил України не означатиме, що з того часу Україна перебуває у безпеці.
Бо навіть після військової поразки російська імперія збереже свою агресивну сутність, на чолі якої буде той самий путін або його правонаступник (“путін 2.0”), з ядерним арсеналом, військово-промисловим комплексом і агресивно-отруйним телебаченням. А значить, імперія повернеться для удару у відповідь, як це сталося між першою і другою Чеченськими війнами.
Саме тому аналіз можливих сценаріїв розвитку подій у росії починає турбувати дедалі більше людей в Україні та за її межами. Спробуємо визначити сценарний простір. Перший подібний аналіз було зроблено ще на початку 2015 року. З цього часу внутрішньоросійська та світова ситуація кардинально змінилися. Як виглядає сценарний простір зараз?
Насамперед треба сказати, що прив’язувати всі зміни в росії до смерті або усунення путіна (як це робить, наприклад, Герман Пірчнер у чудовій аналітичній роботі “Після путіна”), на наш погляд, не конструктивно.
Сама по собі смерть путіна (як і підписання мирної угоди після виведення російських військ) не вирішує жодної проблеми, принаймні для України, – хіба що дає невеликий перепочинок, поки в кремлі консолідується влада, але оскільки зараз саме Україна має стратегічну ініціативу у війні, так такий перепочинок для нас корисний мінімально. Темп та структуру операцій зараз нав’язують Збройні сили України, а на консолідації влади особливих змін у російській політиці не передбачається.
Отже, нас цікавитиме, насамперед, не життя і смерть путіна, а зміна характеру російського режиму. До цього аналізу ми включатимемо всі сценарії, навіть дуже малоймовірні, щоб визначити весь сценарний простір і зрозуміти, де лежить український інтерес, який напрямок розвитку подій вигідний для України.
1. Сценарії консолідації влади
Перша група сценаріїв включає різні варіанти збереження імперського режиму. Сюди належать:
1.1. Трансфер влади всередині вищих еліт та укладання мирної угоди.
Підписання новим керівництвом росії мирної угоди з Україною після виведення російських військ. Мається на увазі повне виведення військ, тому що на даний момент українське суспільство, політичне керівництво та Збройні сили на часткове виведення не погодяться, хоча не будемо скидати з рахунків і такий варіант, якщо істотно зміняться обставини.
Але навіть повне виведення військ, як уже зазначалося, не влаштовує Україну, бо просто перепочинок перед наступною фазою вторгнення – перепочинок, якого так прагне нині російське керівництво. (Не слід думати, що за час відпочинку Україна вступить до НАТО, яке дасть гарантії безпеки, взявши на себе зобов’язання воювати за Україну. Фактична інтеграція в НАТО йде повним ходом, але юридичних зобов’язань під час війни ніхто на себе не братиме, тож нам потрібно захищати себе самим.)
Трансфер влади та укладання мирної угоди потрібні російським елітам, щоб хоча б частково зняти санкції та відновити сили. Тут є варіанти:
1.1.1.
Успішний керований трансфер влади після смерті або усунення путіна. Сценарій “Палацовий переворот” – типовий для росії спосіб передачі влади, а тропозалежність (path dependence, тобто повторення історією попередніх патернів) у Росії досить сильна. Щоправда, абсолютно незрозуміло, як клани (“вежі кремля”) домовляться між собою в умовах відсутності будь-яких механізмів правонаступництва (немає навіть аналога радянського Політбюро). Конкурентні силові структури просуватимуть своїх кандидатів, але інструментів узгодження інтересів не існує, тож залишається тільки силове протистояння (і тут стануть у нагоді приватні та корпоративні армії).
1.1.2.
Успішний керований трансфер влади за згодою (можливо, і ініціативи) самого путіна – операція “Наступник”, у цьому випадку дуже схожа на операцію “Медведєв”. Усі важелі влади залишаються біля путіна (можливо, трохи нагадує пару Назарбаєв – Токаєв), а на Заході та Україні демонструється новий привабливий персонаж із путінського оточення – “голуб світу”. Сценарій реального відходу від влади, як це зробив свого часу Єльцин, для путіна неможливий: у нинішній ситуації навряд чи хтось зможе гарантувати йому безпеку та збереження стану, бо все зайшло надто далеко.
1.1.3. Мирну угоду може підписати і сам путін. Питання, чи збереже він при цьому владу та життя, але це не має значення. Так чи інакше цей сценарій перетворюється на один із двох попередніх.
1.2. Трансфер влади до “нових осіб”.
Мета введення “нових осіб” може бути різною, залежно від того, хто переможе у боротьбі всередині вищих еліт, – “яструби” або “голуби”.
1.2.1. Операція “Білогвардійці”: до влади приходять представники крайніх радикалів-мілітаристів (“військори” тощо) з метою надати нового поштовху продовженню “Вітчизняної війни”. Незрозуміло, наскільки цього захочуть еліти, – отже, цей сценарій може бути схожим на “ГКЧП” зразка. У 1991 році швидко призведе або до розвалу системи (див. нижче “сценарій Бугайського”), або до описаної нижче сталінізації.
1.2.2. Операція “Навальний”: до влади призводять сьогоднішніх дисидентів-псевдолібералів з метою якнайшвидше примиритися із Заходом та зняти санкції. “Яструби” при цьому мріятимуть про швидке відновлення ВПК та повернення до військових дій після відновлення здатності, а “голуби” – про повернення росії до клубу пристойних держав.
Тут треба додати, що “російська ліберальна опозиція” за своєю суттю не є ні російською, ні ліберальною, ні опозицією: ці люди дбають лише про власні статуси та статки і не мають жодної програми для своєї країни. Вірити в те, що після смерті путіна або внаслідок організованих путіністами вільних демократичних виборів до влади прийдуть демократи – це те саме, що вірити в рожевих єдинорогів. У демократів немає механізмів потрапляння у владу, вільних виборів у росії не буває, а навіть якби були, то перемога на них дісталася б тим політикам, які підтримували та підігрівали властиві більшій частині населення імперські прагнення та ресентимент. Якби в післяпутинській росії раптом відбулися вільні вибори (наприклад, під контролем рожевих єдинорогів), то перемогла б партія з відверто нацистською програмою.
Але ми домовилися не скидати з рахунків навіть дуже малореальні сценарії на зразок реального перезавантаження під впливом перемоги “голубів”.
1.2.3. Сценарій “Горбачов” – спроба м’якого перезавантаження шляхом відкручування гайок призводить до швидкого розпаду системи. Коли силовики та пропагандисти втрачають реальну владу, система більше нічого не тримає разом.
1.2.4. Сценарій “Фредерік де Клерк” – малоймовірно, але до влади приходить та частина вищих еліт, що бажає реального, а не уявного перезавантаження системи – реальної демократизації та деімперіалізації. Конфлікт з імперцями неминучий, і цей сценарій перетворюється на “Смуту” (див. нижче).
Так чи інакше, для консолідації влади потрібен час (за російськими прецедентами – від 4 до 10 років). Новим правителям потрібно буде заручитися одностайною підтримкою всіх російських інститутів, що є джерелами влади (через їхній юридичний чи силовий потенціал), а таких чимало, і їхні інтереси часто протилежні. Трансфер влади ризикує призвести до смути (нижче описаний сценарій “Вежі кремля”), скоріше ніж до стабілізації ладу.
Наступна група сценаріїв пов’язана з консолідацією чинної системи влади.
1.3. Адаптація та консолідація імперської системи без трансферної влади.
Тут також можливі принаймні два варіанти.
1.3.1. Сталінізація: переведення всієї системи на військові рейки та продовження війни після нетривалого миру з використанням усіх сил та засобів, включаючи зброю масової поразки та масові репресії всередині країни. Цей сценарій можливий, якщо Захід вважатиме за необхідне збереження єдності Росії за будь-яку ціну. Сталінізація також може бути наслідком невдалого антипутінського путчу або приходу до влади наступників путіна з табору “яструбів”.
1.3.2. Іранізація: формальне примирення (у тому числі після військової поразки) та закриття системи в собі на основі фундаменталістської ідеології, підкріпленої репресіями, як непогано описано у “Дні опричника” В.Сорокіна.
Зауважимо, що російська політична система та економіка можуть успішно існувати в такій моделі десятиліттями. Люди готові терпіти злидні заради нав’язаних пропагандою цілей, а повністю перекрити грошові потоки до бюджету ніколи не вдасться, тобто фінансувати війну можна практично нескінченно.
Отже, є чимало варіантів збереження імперської системи, і всі вони не влаштовують Україну, бо рано чи пізно імперія повернеться – або так, як у Другій чеченській війні, після нетривалої підготовки, або як у Другій світовій війні – після тривалого занепаду та приниження, після зростання ресентимента та бажання помсти, а зрештою – після повторної мілітаризації.
Звичайно, будь-які сценарії консолідації авторитарного режиму посилюють всю авторитарну вісь на чолі з Китаєм, яка протистоїть вільному світу.
2. Сценарії смути
Однак збереження імперії не гарантовано – як уже писалося у статті “Крах імперії”, сили, що тримають її разом, не безмежні, а відцентрові сили наростають.
2.1. Найбільш вірогідний сценарій смути – “Вежі кремля” : нездатність вищих еліт дійти згоди щодо наступної політики (внаслідок суперечок, які путін або його наступник не здатний вирішити) та нового лідера (а лідер у таких управлінських системах завжди одноосібний, будь-який тріумвірат чи інша група , як доводить історія, тримається недовго, поки найсильніший не з’їдає інших). Боротьба за владу може зайняти роки та задіяти значний рівень насильства. Або протиборчі сили об’єднаються у два блоки, або створять протистояння між численними центрами (“війна всіх проти всіх”), наслідки будуть ті самі.
Також смута настає через неможливість проводити нову політику (сюди наводить, наприклад, провал сценарію “Фредерік де Клерк”). Будь-які реформи, які робляться з найкращими намірами, призводять до тимчасового погіршення одночасно зі зростанням очікувань, у результаті стабільність і керованість системи може різко впасти.
Анекдотичним відгалуженням сценарію смути є “парад двійників” путіна, що має аналоги в російському “Смутному часі” – система, позбавлена механізму наступності, може вийти на траєкторії, пройдені в минулих століттях.
Також смута настає через неможливість проводити нову політику (сюди наводить, наприклад, провал сценарію “Фредерік де Клерк”). Будь-які реформи, які робляться з найкращими намірами, призводять до тимчасового погіршення одночасно зі зростанням очікувань, у результаті стабільність і керованість системи може різко впасти.
Анекдотичним відгалуженням сценарію смути є “парад двійників” путіна, що має аналоги в російському “Смутному часі” – система, позбавлена механізму наступності, може вийти на траєкторії, пройдені в минулих століттях.
Політична кон’юнктура в росії залежатиме від того, на кого буде покладено відповідальність за втрату Криму та інших захоплених територій (зокрема навіть не українських, якщо до української перемоги приєднається, наприклад, Японія).
Незалежно від реальності сценарію трансферу влади від путіна до когось іншого, навіть якщо відповідальність за втрати територій ляже на “попередника”, постпутинська влада постане перед величезною спільнотою реваншистів, які матимуть масову громадську підтримку. А це, своєю чергою, є запорукою повномасштабної громадянської війни всередині росії. Українська перемога у будь-якому форматі створить усередині російського суспільства потенціал ресентименту та реваншизму, що генеруватиме політичні сили, які унеможливлять стабілізацію російської політичної ситуації після трансферу влади. Отже, сценарій смути найімовірніший у разі військової перемоги України.
Також військова поразка росії наближає нас до сценарію використання ядерної зброї – багато експертів вважають її малоймовірною, але навряд чи хтось стверджуватиме, що вона повністю неможлива. Чим краще Україна відвойовує власні території, тим більше стимулу вдатися до ядерного удару, щоб не допустити очевидної військової поразки або відвернути увагу від неї. Але ядерний удар можливий лише за певного рівня консолідації влади.
Смута реалізується як парад суверенітетів національних республік та економічно самодостатніх (або уявно економічно самодостатніх) регіонів разом із зростанням російського імперського націоналізму та нарешті війною всіх проти всіх. Що визначає тут політика Заходу та сусідніх із російською федерацією країн. Потужна підтримка тих чи інших нових державних утворень (який так не вистачало в 1918-1920, якщо не брати Польщу, Фінляндію та країни Балтії) здатна швидко навести лад в окремих частинах імперії. нижче. Можливий також сценарій відновлення сильної державної влади (сценарій “Більшовики”) на скороченій території, а можливий повний чи частковий колапс.
Чи може бути, що збройна сила, яка перемогла у російському кривавому хаосі, буде демократичною? Теоретично демократи можуть взяти в руки зброю та піти протистояти путіністам, нацистам та різним радикалам та місцевим бандитам та баронам, надихаючись ідеалами демократії, свободи та братерства. Але в процесі цієї боротьби вони точно втратять свої демократичні цінності, і тим більше в процесі збереження та консолідації влади над величезною імперією. Демократи можуть успішно відвоювати лише порівняно невеликий простір для створення російської демократичної європейської держави, цим вписуючись у сценарії реконструкції, описані нижче.
2.2. Окремо стоїть сценарій “1917” – бунт армійських частин, особливо національних, що призводить до паралічу влади та управлінського хаосу. (Він також може перейти до сценарію “Більшовики”, але дуже пізніше, адже сьогодні в Росії немає сили, підготовленої до силового перехоплення влади на руїнах імперії.) Повернення до величезної армії, яка зазнала військової поразки, призведе до катастрофічних наслідків.
Сценарії смути призводять до колапсу та гуманітарної катастрофи небачених масштабів. Зброя масової поразки потрапляє до рук невідомих, а кількість біженців сягає десятків мільйонів. Страх перед цим сценарієм сьогодні змушує Захід думати про консолідацію російської імперської влади. Також сценарії смути категорично неприйнятні і для України.. Слід також зазначити, що неконтрольований колапс призводить до перетворення всього постросійського простору на китайський сателіт (цікаво зазначити, що вищезгаданий Герман Пірчнер вважає китайські посягання на Далекий Схід практично невідворотними, але амбіції Китаю можуть сягати набагато далі).
3. Сценарії деколонізації та реконструкції
Альтернативою сценаріям консолідації імперської влади для наступної війни та сценаріям хаосу та громадянської війни є лише сценарії контрольованої реконструкції імперського простору. Про це писалося у статті “Крах імперії”, де наводилася аргументація, чому це єдина група сценаріїв, яка гарантує мир у Європі та відповідає інтересам України та інших європейських країн.
Тут також можливі різні варіанти.
3.1. Найгіршим є некерований демонтаж (сценарій Януша Бугайського): парад суверенітетів республік та звичайних “суб’єктів федерації”. Цей сценарій дуже ризикує впасти у вищеописану смуту, якщо в процесі демонтажу не виникнуть механізми вирішення спорів.
3.2. Найрозумнішим був би сценарій керованого демонтажу імперії нинішніми управлінськими елітами (сценарій “1991” за аналогією з демонтажем Радянського Союзу), в ході якого мирним способом (за допомогою заздалегідь запроваджених інструментів) улагоджуються територіальні та інші суперечки, та визначитися з підтримкою. Це дозволяє досягти денуклеаризації нових незалежних держав, мінімізувати міграційні кризи та терористичні загрози, знайти порозуміння з новими лідерами та знизити загрозу Китаю шляхом включення принаймні частини регіонів до орбіти демократичного світу. Важливу роль у керованій реконструкції постімперського простору гратимуть сусідні з нинішньою російською федерацією країни, зацікавлені у світі та порядку на своїх кордонах, поширення свого впливу та допомоги родинним народам (Туреччина, Казахстан, Монголія тощо).
3.2. Варіантом цього сценарію є “Біловезька пуща” – спроба перезбирати федерацію на основі реального федералізму (що відповідає прагненням значної частини російських еліт) або принаймні створити конфедеративний механізм для цивілізованого демонтажу. Успішність таких спроб малоймовірна через дуже різний стан та рівень соціально-політичного розвитку регіонів та відсутність лідерства типу Єльцина зразка 1991 року, хоча Захід був би радий такому сценарію. Швидше за все, цей сценарій переходить у вищеописаний “1991”.
3.3. Окремо стоїть проміжний сценарій відрізання “бунтівних” та небезпечних регіонів задля збереження інших у складі єдиної держави (сценарій “Сінгапур”). Надання свободи та права на незалежність республікам Північного Кавказу та Поволжя могло б суттєво знизити гостроту національного питання без особливої шкоди для базових галузей економіки. Але навряд чи російські еліти будуть готові до такого нестандартного кроку, на який свого часу пішли малайзійські еліти.
4. Неможливі сценарії
Ми вважаємо, що в росії неможливі ні голодні бунти (з одного боку, “не жили добре – то не варто і починати”, тобто основна маса населення завжди мала вкрай низький рівень життя; з іншого боку, телевізор перемагає, як виявилося, не лише холодильник, а й рефрижератор, якщо користуватися відомим свіжим жартом, тому росіяни готові терпіти, а вплив санкцій на життя пересічної небагатої сім’ї мінімальний, ні масові громадянські протести чи революція середнього класу (ми бачимо не лише суб’єктності та організованості, а взагалі розуміння наявності опції). “протест”), ні бунт олігархів (у них також немає суб’єктності, вони повністю залежать від центру, тому не олігархи в українському розумінні слова). Повірити у можливість чесних виборів після смерті чи відставки путіна можуть лише відірвані від реалій романтики.
Висновки
Сценарії консолідації влади та збереження агресивного імперського режиму (у тому числі у тимчасово пасивній формі) є неприйнятними для України та Європи.
Сценарії неконтрольованого розпаду – смути, хаосу, громадянської війни тощо. — так само неприйнятні для України та Європи, бо загрожують щонайменше неконтрольованим поширенням ядерної зброї та масштабною кризою біженців.
Сценарії контрольованих процесів деколонізації та реконструкції вигідні для України та Європи, бо дозволяють мінімізувати ризики.
Що робити, щоб наблизити позитивні сценарії та відвернути негативні?
По-перше, підтримувати рухи за незалежність пригноблених народів російської імперії, наперед вибудовувати дипломатичні відносини з новими незалежними державами. Перший крок уже зробив український парламент, прийнявши ¦Звернення Верховної Ради України до міжнародної спільноти про підтримку права на самовизначення народів російської федерації.
По-друге, необхідно роз’яснювати можливі сценарії розвитку ситуації українському суспільству, а також політичним лідерам вільного світу, журналістам та інтелектуалам, особливо в країнах, що межують з росією та приймають на себе разом з Україною основний удар усіх негативних сценаріїв, та міжнародним організаціям Ми повинні пояснювати, що ризики продовження війни та ризики неконтрольованого хаосу в росії неприйнятні, тому єдиний вихід – контрольовані процеси реконструкції постімперського простору на основі базових принципів та документів ООН.
По-третє, наполягати на ключових принципах реконструкції: денуклеаризація всього постімперського простору, мирне вирішення територіальних та інших суперечок, захист прав та свобод усіх громадян незалежно від національності, але водночас покарання всіх військових злочинців незалежно від національності. Ці принципи вже закладено в Декларацію про деколонізацію росії, підписану лідерами національно-визвольних рухів, але тепер потрібно наповнити їх реальним життям, зокрема продумуючи практичні механізми подолання викликів.
Зрештою, відмовитись від будь-якої підтримки російської “ліберальної” опозиції, яка заперечує права народів на самовизначення, тому що всі можливі наслідки її дій вкладаються або у сценарії консолідації “яструбів”, або у сценарії хаосу. Справжні російські ліберали повинні сконцентруватися на кращому майбутньому для свого народу і створенні російської національної держави, не намагаючись силою зібрати імперську клаптеву ковдру, що разом розповзається.