Знайомтеся, доброволець, водій-механік 44 окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола на псевдо Штурмовик.
У перший день повномасштабного наступу він сів у свій автомобіль і поїхав до військкомату, адже розумів, що цього разу окупанти не зупиняться на Донбасі.
— Пройшов ВЛК, зустрів там односельчан, друзів, однодумців, — пригадує цей день наш воїн. — Так нас троє і розпочали службу разом, більшу частину утрьох пройшли, жартуючи, що разом і повернемося додому. Зараз кожен виріс і отримав свою роль: хтось став старшиною, хтось техніком.
А тоді ніхто з них не знав, що потраплять в артилерію. Штурмовика не турбувало, що він не знається на військовій справі. Уже в бою навчився всього.
Дружина намагалася стримати чоловіка, мовляв, не військовий, але бачила: якщо вирішив, то інакше вже не буде.
— На початку ніхто не думав, що війна триватиме так довго, — говорить він, — всі були впевнені, що це питання кількох місяців: або ми їх, або вони нас.
За ці роки географія бойових дій для Штурмовика простяглася від Житомирщини й Київщини до Донеччини, Луганщини та Запоріжжя. Найважчими він називає перші місяці війни на Київщині.
— Тоді не було часу ані поїсти, ані поспати, — каже.
На початку було найнебезпечніше. Штурмовик згадує, як під Києвом і Лисичанськом траплялися моменти, коли відчував, що життя висить на волосині.
— Якось снаряд впав за 10 метрів від нас, а два уламки пролетіли біля моєї голови й врізалися в стіну, — пригадує. — Це було дуже несподівано. Іноді уламки влучали в бронежилет. Це — війна.
Сьогодні його основний «побратим» на фронті — самохідна артилерійська установка «Богдана», нове досягнення української оборонної промисловості.
— Це перша українська самохідна установка, створена за стандартами НАТО, 2024 року випуску — навіть фарба добре не висохла, — з гордістю пояснює військовослужбовець. — Вона — автоматична, достатньо дослати снаряд, а решту роботи виконує комп’ютер. Снаряди — закордонні, калібру 155 мм, вона — натівського зразка, тому все підходить, ствол у неї довший — максимальна дальність польоту — до 45 кілометрів.
У САУ «Богдані», за словами співрозмовника, продумано все: шасі на колесах, уже не гусенична, а колісна база, швидка експлуатація, тому фізичні навантаження — мінімальні.
— Гордість у мене одна — це мої діти, — оминаючи усі військові заслуги відповідає Штурмовик. — Заради них я тут, щоб вони ніколи не бачили того, що доводиться бачити нам: біди, страху.
Вдома разом із дружиною на нього чекають двоє діток віком чотирьох і десяти років. Часто запитують про завершення війни
— Я не знаю, коли це закінчиться, — повторює і нам, — лиш виконую свої завдання, за всю лінію фронту не можу знати, кожен із нас робить усе можливе, щоб війна закінчилася якнайшвидше.