Роберт (позивний Рубік) – родом із Закарпаття й має німецьке коріння. Більше десяти років він пробув за кордоном і міг виїхати в Німеччину на постійне місце проживання як етнічний німець.
Однак не зробив цього. Минулого року 26-річний хлопець повернувся в Україну, щоб піти в ЗСУ. В одному з піхотних підрозділів 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади з початку повномасштабки служить його батько (котрий також прийшов у ЗСУ добровільно), тому Роберт планував служити з ним. Однак після співбесіди потрапив у підрозділ безпілотників 128 ОГШБр.
– Батько був проти того, щоб я йшов у ЗСУ, казав, що з нашої сім’ї вистачить його одного, – розповідає Роберт. – І я якийсь час слухався – поки був за кордоном, допомагав йому спорядженням, запчастинами для автомобілів, іншими потрібними речами. Але потім не витримав і теж вирішив служити.
У підрозділі безпілотників Роберт займається аеророзвідкою, його головне завдання – виявити ціль, дати її координати й коригувати вогонь.
– Буває, що я коригую вогонь не тільки своїх колег, одного разу, наприклад, це була авіація. Піхоті дуже дошкуляли російські FPV-дрони, пілоти яких зробили точкою вильоту одну з будівель на окупованій частині. Викурити їх звідти з допомогою артилерії не вдавалося, і тоді задіяли авіацію. Кілька ударів із повітря – і будівлі не стало. То була дуже видовищна картина! Крім цього, ми часто прикриваємо нашу піхоту. Намагаємося працювати так, щоб ворог і голову не міг підняти з укриття… Звичайно, по нас теж працюють. На бойових позиціях ми чуємо ворожі літаки й гелікоптери, якось метрів за 150 упав КАБ (керована авіабомба). І танчик ворожий по нас працював, і FPV-шки прилітали. Від однієї в мене «на пам’ять» залишилася контузія. Якщо росіяни вирахують нашу точку вильоту, працювати звідти буде неможливо – все прилетить, що може. Доводиться чекати темряви й шукати іншу позицію. На минулому бойовому виїзді я тільки спустився в підвал, як на те місце прилетів і вибухнув ворожий дрон. Якби залишався там секунд на 15 довше, як мінімум отримав би поранення.
Роберт чудово розуміє, де знаходиться, але ставиться до цього спокійно.
– Так, я усвідомлюю, що будь-якої миті можу загинути, – це війна. Що ж, якщо так станеться, я готовий – принаймні, так буде епічніше, ніж банальна смерть, ¬– сміється Рубік. – Але, звичайно, сподіваюся, що все буде добре. Як оцінюю роботу ворога? РЕБ (радіоелектронна боротьба) у них працює дуже добре. А дрони літають залежно від того, який пілот. У нас, до речі, так само.
У бойовому підрозділі Роберт почуває себе як риба у воді, він рветься на позиції.
– У мене немає страху, навіть коли танчик обстрілює. Обтрусив пилюку й працюєш далі. Мені некомфортно, коли довго немає бойових виїздів, набагато краще себе почуваю на позиціях, коли працюємо по 4-5 днів, ночуємо в підвалах чи бліндажах. Можливо, я залишуся в ЗСУ й після війни. Правда, мені не подобаються наряди, шикування й таке інше, поширене в армії в мирний час. Тому, можливо, знову піду на цивілку, повернуся в спорт. Буду займатися пауерліфтингом і бодібілдингом, як до війни…