В довоєнні часи Іван займався цілком мирною працею – обробляв трактором землю в себе вдома на Хмельниччині, а також тримав пасіку й качав мед. Однак із початком бойових дій у 2014 році пішов ЗСУ й потрапив у самохідний артилерійський дивізіон 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
Після демобілізації в 2015-му він повернувся до мирної праці, а в перші дні повномасштабного російського вторгнення знову пішов воювати в свій дивізіон, став навідником гусеничної самохідної гармати 2С1 «Гвоздика».
Зараз пасікою займається дружина, тому медом товариші Івана забезпечені. Звідси і його позивний – Бджола.
– Я дуже добре пам’ятаю службу в зоні АТО, особливо, бої за Дебальцеве в січні й лютому 2015-го, – розповідає Бджола. – Той період був дуже гарячим – і для піхоти, і для нашого дивізіону. Стріляли так інтенсивно, що коли вранці нам завозили вантажівку снарядів, до вечора їх уже не було. Під час виходу з Дебальцева в лютому 2015-го дуже допоміг наш водій КамАЗа Олександр – він вивіз із напівоточення багатьох бійців. З початком повномасштабної війни Олександр теж повернувся в наш підрозділ, ми досі служимо разом. Різниця між тодішніми й теперішніми бойовими діями насамперед у активному застосуванні дронів. Тоді ми працювали тільки по координатах, а зараз наш вогонь коригують із неба «пташки». Це дозволяє набагато прицільніше бити й економити боєкомплект. Після стрільб нам часто показують відео нашої роботи: як знищуємо ворожу піхоту, техніку, буває, що влучаємо навіть у багі чи квадроцикли. Піхотинці, котрих ми прикриваємо своїм вогнем, дякують, і це найкраща мотивація.
За час служби в зоні бойових дій Бджола отримав чимало нагород, однак ставиться до них спокійно, по-філософськи.
– Я вже й забув назви деяких нагород. Дома мене чекають мама, дружина й двоє дітей, тому найкраща нагорода для мене – щоб усе це закінчилося і я повернувся додому, зайнявся землеробством і своєю пасікою…