На календарі 11 лютого, зими як такої не було на Закарпатті, та вже видно й не буде, хоча останні декілька днів морозно. Тепла погода січня далася взнаки: розцвіли перші весняні квіти. На клумбах та присадибних ділянках перечинців уже цвітуть примули, підсніжники. На кущах японської айви з’явилися листочки, бутони квітів, які щодня більше розтуляються. Ліщина запарадилася жовтими сережками. З теплих країв повертаються перелітні птахи, а ті, що залишилися на зимування, зокрема синички, співають по-весняному – весело і гамірно.
Побачивши на ринках Ужгорода підсніжники та вербові котики, здивувалася, бо ж торік весна була рання, але первоцвітами та гілками верби торгувати розпочали 20 лютого. А тут тільки 11 лютого.
– Чому чудуєтеся? – перепитує мене молода дівчина, яка торгує продуктами бджільництва перед входом Зеленого ринку на площі Корятовича. – Січень був теплий. Підсніжниками та вербою жінки з Кам’яниці торгують з перших днів лютого. Ці квіти та мицьки не мої. Хазяйка пішла в аптеку – зараз прийде, але продати можу і я. Любий букет 50 гривень – вибирайте, – каже по-діловому.
Поруч таким же крамом торгують ще дві жінки. Букет первоцвітів з двох десятків білих квіток, оздоблених гілками ялинки, правлять також по 50 гривень.
– Торік такий букет продавали за 30 гривень, і я купувала, а тепер майже вдвічі дорожче, – кажу до жінки у коричневій в’язаній шапці та темно-зеленому пальті.
– То було минулого року. Ви не видите, як долар росте, ціни ідуть удгорі? – обурилася.
– Вижу, але до чого тут долар і косиці з лісу? Чи знаєте, що ці квіти занесені до Червоної книги і їх зривати не можна?
На мої запитання махнула рукою і стала поправляти рослини у відеречку з-під сметани.
Її сусідка нав’язала вербових гілок у пучки, деякі оздобила гілками туї, сухоцвітами. Прості продає по 30 грн., оздоблені і май файні – по 40 і 50 грн.
– Беріть, у квітні будете мати що понести до церкви посвятити, бо тоді вже все розпуститься, – радить.
Питаю, звідки верба і коли зрізали.
– З Кам’яниці. Зрізала вчора, у нас всі кущі розпустилися, – запевняє.
До нашої розмови приєднується жінка років 60 у довгій ліловій куртці з капюшоном.
– Я живу в Невицькому. У нас ще ніяка верба не розпустилася. То видно, що ви тримали її у воді і теплі, – каже до господині весняного краму.
– Я говорю як є, а ви вірьте, хоч не вірьте – воля ваша, – відповіла на те.
Перехожі цікавляться, та почувши ціну, ідуть геть. «Дорого», – кажуть.