1 березня 2022р. 37-річний Василь (позивний Вовк), мешканець Буковини, добровільно пішов у військкомат і отримав направлення в одну з бойових бригад. Однак коли у військовій частині почули, що чоловік не проходив строкової служби, його… повернули назад. Після цього Василь домігся у військкоматі нового направлення, поїхав на Закарпаття й став бійцем 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
– Про те, щоб повернутися додому, не могло бути й мови, я цілеспрямовано йшов у ЗСУ, щоб захищати свою країну, – розповідає Василь. – Спочатку служив у артилерійській батареї, був номером обслуги. Ми постійно виїздили на бойові позиції й вели вогонь по росіянах. Однак потім почалася реорганізація, в бригаді створили підрозділ безпілотників, і мене перевели на посаду оператора БПЛА. Я пройшов навчання в Києві, дуже швидко освоїв нову спеціальність і почав працювати. Мій безпілотник – дрон зі скидами, і ми з товаришами маємо дуже багато вдалих вильотів – знищуємо ворожу піхоту, бліндажі та інші укриття, склади з боєприпасами, мінометні та гарматні розрахунки… Раніше працювати було легше, практично кожен виліт був результативним. Однак із часом росіяни навчилися протидіяти дронам – мають потужний РЕБ (радіоелектронну боротьбу), намагаються збивати наші «пташки» з різної зброї. Однак ми працюємо далі, незважаючи на те, що ворог з усіх сил шукає точку вильоту і не шкодує боєприпасів, щоб накрити її вогнем…
Дома, на Буковині, Василя чекають дружина й двоє синів.
– Я пішов воювати за сім’ю й за державу. А що – треба було чекати, щоб «русскій мір» дійшов до Львова чи Чернівців? Якби ми не зупинили росіян тут, вони б дійшли. Ми знаємо, хто це такі, вони заходили до нас у 1940-му, а потім у 1944-му. Рідні розповідали про післявоєнні голодні роки і те, як «освободітєлі» завозили в школу якусь допомогу й казали: «Бандерівським дітям не положено…»
Кілька разів Василь їздив додому у відпустку, бачив цивільних чоловіків, котрі не хочуть іти воювати. Але ставиться до них байдуже.
– Зі мною служив Рома (Цитрус) із Ужгорода, молодий, але дуже толковий хлопець, котрий на жаль, загинув у травні цього року. Він казав про таких людей: «Мені так на них похєр, як їм на мене…» І я з ним згоден. Час від часу спілкуюся зі своїми цивільними друзями, один недавно дзвонив із-за кордону, скаржився, що важко – зарплата вже не та, інші проблеми. А потім питає: «Як ти?» «У мене все чудово», – відповідаю. – Дуже класний колектив, хороші командири, після бойових виїздів можу нормально відпочити. Якщо тобі там не подобається, то приїжджай сюди – тут і робота знайдеться, і зарплата хороша..»
128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада