Андрій — стрілець, старший солдат у 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. 49-річний чоловік зі Львова у бригаді вже 4-ий рік на контракті. Історію воїна розповіли на Facebook-сторінці Закарпатського легіону.
“Захотів піти в “Закарпатську бригаду” — тут багато знайомих, вони порадили. І я не пошкодував. Нещодавно нашому підрозділу поставили завдання вибити росіян із добре укріплених позицій за селом. Більшу частину дороги ми проїхали на БМП і як тільки з’явилися в полі зору росіян, нас накрили вогнем. Поруч відстрілювалися бійці з іншого підрозділу, ми зістрибнули з броні й включилися в бій”, — розповів захисник.
Андрій згадує, росіяни стояли метрів за 500 і мали дуже хороші укріплення — справжні земляні фортеці із вкопаними БМП.
“Але ми під прикриттям броні поступово просувалися вперед і наблизилися до них впритул, метрів на 30. Ближній бій тривав близько години, у хід ішли навіть ручні гранати, які ми закидали в окопи. В якийсь момент я відійшов за БМП, щоб перезарядити магазин, і тут у наш танк, що йшов у атаку, прилетіла граната з РПГ. Танк вцілів, але мене добряче глушануло”, — каже воїн.
Росіяни трималися дуже довго. Переломний момент настав, коли до окопів під’їхав танк бригади та тричі вистрілив по них із гармати. Тоді вони почали тікати, — пояснює військовий. “За кілька хвилин ми заскочили у ворожі окопи для зачистки. Там уже нікого не було, але росіяни кинули купу зброї й боєприпасів — від автоматів Калашникова до автоматичних гранатометів, кулеметів і навіть зенітної установки. Ми крок за кроком перевірили траншеї, окопи й бліндажі, поки не зустрілися з бійцями нашого сусіднього підрозділу. Під час зачистки крім зброї знайшли купу амуніції, одягу, документів, сухпаїв, шевронів, жетонів, особистих речей. Мене вразило, наскільки занехаяні їхні траншеї – зі сміттям, яке заважало переміщатися, недоїдками, вони навіть туалет там влаштували, а не десь збоку. Зовсім не так, як у наших охайних траншеях”, — розповів Андрій.
Воїни із сусіднього відділення взяли в полон пораненого казаха, якого росіяни кинули при втечі, пригадує солдат.
“Він кричав: “Я не русский, не стреляйте. У меня 3-летний контракт уже заканчивается!” Він був дуже переляканий і дав відповіді на всі питання. Ми залишилися у ворожих траншеях на ніч, бо росіяни могли спробувати їх відбити. Штурму не було, але позиції накрили щільним вогнем з артилерії. Ворожі нори нас по суті й врятували. Але під час обстрілу я отримав контузію, тому наступного дня мене евакуювали в лікарню. Уже тут лікарі виявили й порваний на руці м’яз — я тоді багато падав, стрибав із висоти, ховався від обстрілів. Тому поки лікуюся. Тут днями зустрів свій день народження — 49 років. Дзвонили з вітаннями рідні й побратими з підрозділу, це приємно… Дуже шкода, що деякі товариші не вийшли з того бою”, — каже воїн.
Окремо воїн згадує про ротного: “Він завжди поруч із солдатами — і траншеї копав, і обідав, і в бою. Це справжній командир!”.