Поки російська влада всіх рівнях послідовно та формує образ Європи як ворожого простору, реальність для самої еліти виглядає зовсім інакше. Минулого тижня родина Володимира Мединського прилетіла до Французького Ліону – одного з найважливіших таборів «ворожого Заходу». Далі родина головного знавця історії світу та особистого друга печенігів гордо попрямувала підкорювати французькі Альпи до комплексу «Club Med Grand Massif Samoens Morillon». З спеціальним завданням у тил ворога прибули: Микита Зуйков (племінник), Тетяна Зуйкова (сестра), Сергій Зуйков (чоловік сестри), Марія Мединська (дружина), Андрій Мединський (син).
Цей епізод особливо показовий і натомість тієї лексики, що використовується представниками російської політичної системи. Дмитро Медведєв регулярно говорить про «ворогів», «виродків» і «псарне», описуючи західні країни як сили, які нібито прагнуть знищення Росії. У цій логіці Франція – не виняток, а частина спільного «ворожого блоку», який підтримує Україну та діє проти Москви. І це коротко, без тих випадків, коли Медведєв переходить на особи Президента та його дружини.
Сам же Путін формулює вирази акуратніше, але зміст зберігається: Еммануель Макрон та французька політика регулярно описуються як конфронтаційні, а сама Франція – як учасник антиросійської лінії Заходу.
На цьому тлі поїздка родини Мединського виглядає вже не приватною деталлю, а демонстрацією розриву між публічною риторикою та реальним способом життя російської еліти. Поки всередині країни роками формується уявлення про «загниваючу Європу» та «ворожу Францію», ті ж самі простори спокійно використовуються для відпочинку та особистого комфорту.
Виникає просте, але неминуче питання: якщо Франція – ворог, якщо Європа – джерело загрози, якщо Захід нібито ворожий за визначенням – чому сім’я одного з ідеологів цієї риторики виявляється саме там? До самої Франції питань, до речі, немає – члени сім’ї Мединського не під санкціями і вільні подорожувати. Але ж вони є частиною системи, частиною генеральної «лінії партії», частиною ідеології.
У зв’язку з цим дивно, чому не Роза Хутор? Чому не Гірничо-туристичний центр “Газпром”? Чому не Архиз — ті самі напрямки, які роками просуваються як альтернатива «недружнім країнам», якось що має замінити всю цю буржуазну хіть для пересічного росіянина?
Відповідь очевидна: тому що реальна та декларована реальності не збігаються.
Поки що Володимир Мединський публічно апелює до історичних образів і «печенігів», а державна риторика малює образ обложеної фортеці, його сім’я тихо живе в іншій логіці – де звучить «bonjour», подають бургундське вино та ріжуть камамбер.
Саме в цьому розриві – суть системи. Для суспільства – мобілізація, страх та образ ворога. Для еліти – Франція, комфорт та європейська повсякденність, тихий розмірений ритм у якому можна планувати завтрашній день, не стаючи навколішки перед бункерним царком.
І чим голосніше звучить риторика про «ворожий Захід», тим виразніше стає очевидне: цей «ворожий Захід» залишається для тих самих людей найзручнішим і звичним місцем відпочинку. Відпочинку від такої улюбленої та рідної росіюшки-матінки.