Цієї зими мешканці Ужгорода, Мукачева та Рахова дедалі частіше публікують фото бакланів, які облюбували береги Ужа, Латориці та Тиси. Проте екологи б’ють на сполох: цей птах не є корінним для нашого краю, і його масова присутність може призвести до справжньої екологічної катастрофи.
Досвід Одещини та Полтавщини показує: там, де оселяються баклани, природа починає вимирати.
«Мертві острови» та отруйний аміак
Баклани гніздуються величезними колоніями, і це стає вироком для місцевої флори.
Загибель дерев: Послід бакланів надзвичайно токсичний через високий вміст аміаку та фосфору. Дерева, на яких вони живуть, буквально «згорають» і гинуть за кілька сезонів.
Хімічний склад води: Аміак потрапляє у воду, провокуючи бурхливе цвітіння водоростей. Це забирає кисень у риби, перетворюючи живі затони на смердючі болота.
Удар по рибних запасах: 500 грамів на добу
Для рибалок Закарпаття поява бакланів — найгірший сценарій.
Один дорослий птах з’їдає до 0,5 кг риби щодня.
Велика зграя здатна за сезон «вичистити» річкову ділянку від малька та дорослих особин.
Під особливим ударом опинилися червонокнижні види, як-от вирезуб причорноморський та золотий карась, які і так перебувають на межі зникнення.
Агресивне витіснення «своїх»
Баклани — дуже агресивні сусіди. Вони швидко виживають з традиційних місць проживання місцевих чапель, качок та інших водоплавних птахів, які століттями були частиною екосистеми Закарпаття.
Висновки для громад
Екологи закликають не підгодовувати бакланів та не сприяти їхньому розмноженню в межах міст. Те, що з вигляду здається «оживанням природи», насправді є початком небезпечного процесу деградації наших річок.