Тимур – оператор дрона підрозділу БПЛА 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Йому всього 24 роки, а в ЗСУ він уже більше двох років – підписав контракт у 22. Тимур киянин, і до війни заочно вчився в університеті й паралельно працював у піцерії. У квітні 2022-го в нього народився син. Молодий чоловік не підпадав під мобілізацію й міг спокійно працювати й виховувати сина вдома. Однак коли син трішки підріс, батько пішов у ЗСУ.
– Я довго думав і врешті наважився – зайшов у інтернет і почав шукати вакансії, – пояснює боєць. – Для мене головне було знайти нормальну бригаду – це основний критерій. Так я потрапив у 128 ОГШБр.
Після підписання контракту Тимур виїхав у Британію й пройшов інтенсивне навчання під керівництвом іноземних інструкторів. А далі прибув у свій підрозділ – 2 гірсько-штурмовий батальйон 128 ОГШБр на Запорізький напрямок. Бригада тоді просувалася вперед, звільняла окуповані села, і Тимур теж був задіяний у штурмах.
– Ми штурмували посадки біля одного з сіл. Росіяни під напором вогню втекли, і наше відділення зайняло їхні траншеї й бліндажі, які треба було утримувати добу до прибуття заміни. Дуже скоро нас почали крити вогнем – зі ствольної, реактивної арти, мінометів. Ворог добре знав локацію, тому бив дуже прицільно, коригував вогонь із повітря. В якийсь момент наді мною завис ворожий Мавік, і я вигукнув хлопцям – приготуйтеся, зараз щось прилетить. Прилетіло дуже швидко (це була міна або 152-й снаряд), і мене поранило. Осколок залетів під бронік, зламав лопатку й застряг у шиї. Наш бойовий медик загинув при штурмі, тому мені допомогли інші хлопці. Це було непросто – поранення «незручне», турнікет накласти неможливо, тільки тампонування, при цьому все робилося під броніком, бо росіяни вели постійний і дуже інтенсивний вогонь. А потім нас евакуювали на «бесі». Той водій-механік – відчайдушний хлопець: заїхав прямо на позиції, хоча там крили з усього, що можна. Взагалі, в нашій штурмовій роті були дуже хороші бійці, з такими хотілося йти далі…
Після поранення Тимур лікувався три місяці, відтак потрапив у іншу бойову частину – зенітно-кулеметний батальйон – і став служити в мобільній вогневій групі, полювати на «Шахеди». А згодом знову потрапив у 128 ОГШБр, став оператором FPV-дрона.
– Коли мені запропонували підрозділ БПЛА, я зразу погодився, адже тут служить Батон – мій старий товариш зі штурмової роти (за станом здоров’я він більше не може бути в піхоті). Спочатку я був сапером, готував для дронів бойову частину, далі сам почав «літати». Вдалих вильотів було дуже багато – і техніку на ходу знищував, і ворожу піхоту, і штурми відбивав.
Тимур постійно на зв’язку зі своїм сином, а недавно їздив у відпустку на його день народження.
– З сином дуже гарно проводити час, у нього зараз такий вік – усім цікавиться. Коли мене немає поряд, а син побачить військового у формі, зразу вигукує: «Тато! Тато!», – сміється боєць.
Минулого року Тимур, уже будучи в бригаді, заочно закінчив навчання в університеті й отримав диплом. Він міг би пройти курси й стати офіцером за спрощеною процедурою, однак поки не планує цього.
– Мені краще солдатом – бойові виїзди, адреналін, двіж. Армія мені до душі, особливо наш теперішній підрозділ. Контракт закінчується через рік, але планую залишитися й далі. Якщо на той час війна закінчиться, тоді й подумаю про офіцерське звання…