Анастасія завжди мріяла бути вчителем, старанно навчалася та йшла до поставленої цілі. Але повномасштабна війна змінила її плани на життя.
Переживши окупацію, 24-річна дівчина залишила роботу в школі й пішла на фронт. Тепер Анастасія служить в 68 окремій єгерській бригаді, застосовуючи педагогічні знання в армійських умовах і мріючи про завершення війни та повернення додому.
На початку повномасштабного вторгнення Анастасія перебувала в Соледарі, тоді як її родина знаходилася в Харківській області. Вранці родичі повідомили, що чують вибухи. Попри це, Настя пішла на роботу і лише згодом дівчина вирішила звільнитися й поїхати до родини на Харківщину.
Пізніше родина опинилася під окупацією. Вони намагалися жити тихо і не привертати до себе уваги.
“Бували випадки, коли колона проходила вулицею, і якщо помічали, що хтось виглядає з вікна, могли відкрити вогонь. Тому ми поводилися максимально обережно, щоб уникнути будь-яких зіткнень із ними”, — згадує Анастасія.
Після пережитого досвіду окупації, дівчина по закінченню навчання в університеті та вирішенню всіх справ з роботою, пішла до місцевого ТЦК. Вже у травні 2024 року Анастасія приєдналася до ЗСУ.
Анастасія планує повернутися до цивільного життя лише після завершення повномасштабної війни. Каже: зараз їй спокійніше на службі, адже так може наближати перемогу. Її рідні залишаються в Ізюмі, на Харківщині.
“Я бачу, що відбувається тут і там, по лінії фронту. Не хочу, щоб вони знову пережили окупацію і ті випробування ”, — говорить Анастасія.
68 окрема єгерська бригада ім. Олекси Довбуша