Останнім часом російські ЗМІ та державні органи просто вибухнули криками про нібито існуючу загрозу для їхніх кордонів з боку НАТО. «Базы приближаются, войска у границ, ракеты, алярм….» – все це, очевидно, награні заяви і штучно створювана проблема.
Нарощування сил НАТО на східних кордонах блоку було спровоковано діями Кремля, стало відповіддю на військову агресію РФ в Україні та початок гібридної війни проти країн Європейського союзу. Шантаж газом, політичні вбивства в країнах ЄС, штучна міграційна криза, мультфільми про гіперзвукові ракети та вихваляння розміщеними «Іскандерами» в Калінінградській області. Подібні загрози не можуть не викликати захисної реакції у відповідь. Саме тому посилилися гарнізони збройних сил членів НАТО у Польщі, країнах Балтії, збільшилася присутність в Україні.
Крім того, до 2014 року у Кремлі нікого не лякало НАТО. Навпаки, активно обговорювалася тема створення бази альянсу у самому центрі РФ в Ульяновську. Сам Рогозін презентував ˝аэродром подскока˝ для американських літаків та логістичний центр на Волзі лише за 600 км від Москви. Він переконував, що це благо для Росії, яке збільшить репутацію країни та приплив грошей.
Що ж трапилося тепер? Чому «великий стратег» Путін почав розповідати про підліт до Садового кільця ворожих ракет? Причин, звичайно, кілька. По-перше, на його глибокі переконання, піддані повинні жити весь час у страху і благати «сильного лідера» їх захистити. «Если б в Крым не зашли мы, то там бы были уже солдаты НАТО». Ну і що? Чим альянс у Криму страшніший, ніж його бази в Ульяновську? Скептично налаштовані росіяни, яких стає все більше, вже жартують: «Вот придут солдаты НАТО в Россию чтоб ограбить и изнасиловать всех, а тут уже все давно ограбленные и изнасилованные Кремлем». Кремлівський режим звик жити шантажем. І зараз він шантажує весь світ і спрямовує смішні ультиматуми до Вашингтона. Причому у своїх вимогах кремлівські діячі стали вживати словосполучення з нафталінового минулого, намагаючись відродити сенси, яких уже не існує. Наприклад: «Страны бывшего СССР». Фантомні імперські болі дають про себе знати. «Комсомольська правда» цитуючи Марію Захарову, називає Україну своїм «задним двором», коментуючи присутність американських та британських військовослужбовців на території суверенної України. У той же час, на запитання журналістів навіщо стільки російських військ накопичується біля західних кордонів, прессекретар Путіна і затятий брехун Дмитро Пєсков пояснює: Воронезька і Ростовська області, це територія РФ і Росія має право як завгодно дислокувати війська по своїй території. Тоді питання: а Україна має право як завгодно переміщати свої війська та війська союзників своєю територією? Відповіді ми не почуємо.
Та й останнє. Звичайно, всі ці заяви про нібито загрозу НАТО, це жалюгідні спроби знайти Casus belli (привід до війни). Москва, спираючись на свою ГБ-шну історію, не може жити без фейків, провокацій та інсинуацій. Всі свої агресивні дії вони звикли виправдовувати інформацією, яку самі й створюють. Так було, коли розпочиналася радянсько-фінська війна. РККА обстріляла заставу своїх же прикордонників та звинуватила у цьому Гельсінкі. Спільний з Гітлером розділ Польщі був оголошений визволенням народу від «біло-поляків». Військові операції в Угорщині 1956 року, у Чехословаччині 1968 року – відновлення соціалістичної законності. Інтервенція до Афганістану, після вбивства свого ж союзника глави держави Аміна, – братерської допомогою радянського народу. Ця «допомога», нагадаємо, принесла афганському народу 2 млн. смертей. Після цього було розв’язання війни у Молдові, операція по розділу Грузії під прапором «захисту миротворців», агресія проти України під виглядом «захисту від НАТО». Йдуть роки і десятиліття, але в огидній, агресивній політиці Кремля стосовно своїх сусідів нічого не змінюється.
Так, Москва боїться НАТО. Але зовсім не того, що НАТО може напасти, а того, що НАТО унеможливлює напад Росії на ті країни, які увійшли до блоку. Зараз риторика йде про «страны бывшего СССР», але за винятком країн Балтії. Тому що маленькі Литва, Латвія та Естонія, вступивши в альянс, назавжди стримали апетити Москви і заморозили їхні претензії на свої території.
Автор: Микола Лимаренко.